https://onlinecasinouse.com/# slots games free casino games online <a href="https://onlinecasinouse.com/# ">cashman casino slots </a> best online casino

https://onlinecasinouse.com/# play slots online casino play <a href="https://onlinecasinouse.com/# ">online casinos </a> slots for real money

The prostate related is central to the section of a male's reproductive :. It secretes fluids that assisted in the transportation and activation of sperm. The prostate related can be found just while watching rectum, below the bladder and all around the urethra. When there is prostate problem, it is usually really miserable and inconvenient for the patient as his urinary system is directly affected.

The common prostate health conditions are prostate infection, enlarged prostate and prostate cancer.



Prostate infection, often known as prostatitis, is the most common prostate-related symptom in men younger than 55 years of age. Infections with the men's prostate are classified into four types - acute bacterial prostatitis, chronic bacterial prostatitis, chronic abacterial prostatitis and prosttodynia.

Acute bacterial prostatitis is the least common of most types of prostate infection. It is caused by bacteria based in the large intestines or urinary tract. Patients can experience fever, chills, body aches, back pains and urination problems. This condition is treated through the use of antibiotics or non-steroid anti-inflammatory drugs (NSAIDs) to relieve the swelling.

Chronic bacterial prostatitis is a condition associated with a particular defect within the gland along with the persistence presence of bacteria in the urinary tract. It can be caused by trauma for the urinary tract or by infections from other areas with the body. A patient may feel testicular pain, small of the back pains and urination problems. Although it is uncommon, it may be treated by removal with the prostate defect as well as the utilization antibiotics and NSAIDs to help remedy the inflammation.

Non-bacterial prostatitis accounts for approximately 90% coming from all prostatitis cases; however, researchers have not to establish the cause of these conditions. Some researchers feel that chronic non-bacterial prostatitis occur due to unknown infectious agents while other think that intensive exercise and high lifting may cause these infections.

Maintaining a Healthy Prostate

To prevent prostate diseases, an appropriate diet is important. These are some from the actions you can take and also hardwearing . prostate healthy.

1. Drink sufficient water. Proper hydration is essential for health and wellness and it will also keep your urinary track clean.

2. Some studies declare that a number of ejaculations weekly will assist you to prevent prostate cancer.

3. Eat red meat sparingly. It has been shown that consuming greater than four meals of beef a week will raise the likelihood of prostate diseases and cancer.

4. Maintain an effective diet with cereals, vegetable and fruits to ensure sufficient intake of nutrients essential for prostate health.

The most critical measure to consider to make sure a healthy prostate is usually to opt for regular prostate health screening. If you are forty years and above, you must go for prostate examination at least once a year.

Закордонні зустрічі: Україна-Польща
Автор Василь Тарчинець, Львів-Польща
02 лютого 2015

МОСТОМ МИРУ – ДО ПЕРЕМИШЛЯ (Польща)
Подолавши сотні кілометрів від села Ліщанці, Бучацького району, що на Тернопільщині, учасники Моста Миру національної, творчої і духовної єдності «Діти усього світу за мир!» 15-17 грудня побували у польському місті Перемишлі.
Для помешкання керівники делегації Лілія Пендзей та Тетяна Шургот, замовили місця у молодіжному туристичному готелі, що знаходиться на вулиці Левелела, зовсім близенько від міського архіву. Ледь встигли розвантажити свої валізи із автобуса і розташувати їх в одній із кімнат, як черговий адміністратор готелю пояснив, що нам слід поспішати, бо рівно за п'ятнадцять хвилин цей готелик зачиняється. Тут такий порядок – рівно о 10 годині усі поселенці мають залишити тимчасову обитель, повернутися назад можуть лише о 17-й годині.
Добре, що додзвонилися до керівника відділення нашої Академії у Польщі, директора комплексу українських шкіл №2 імені Маркіяна Шашкевича Петра Піпки. Буквально за кілька хвилин ми зустрілися із цією чудовою людиною, великим другом маліжан, який не дав нам марно згаяти дорогоцінного часу. Знову сідаємо у комфортабельний туристичний автобус, який керівництво нашої делегації на чолі із директором Ліщаницької загальноосвітньої школи Ольгою Василівною Шпуняр, замовило у тернопільського перевізника.

І ось, уже вузенькими вуличками, ледь протискуючись між великими і малими автівками, їдемо у найживописніший куточок і найвищу точку Перемишля. На великому пагорбі над містом Перемишлем височіє телевізійна вежа і величезний Хрест із розіп'яттям на ньому нашого Спасителя. Цей Хрест, як пояснив нам Петро Піпка, споруджено на кошти місцевої громади. Коли ми дружно піднялись на цю вершину, побачили величну панораму міста, яке було у нас немов на долоні. Краса така, що й описати годі. Любуємося усім і бачимо, що тут ніхто не кидає під ноги сміття, а якщо таке трапляється, кривдники платять штраф. Нам повезло із гідом – Петро Піпка за фахом вчитель географії, чудовий краєзнавець. Разом із ним ми здійснили насправді захоплюючу екскурсію у минуле – оглянули військові оборонні споруди, які було облаштовано на початку першої світової війни.
Фортеця Перемишль - потужний військовий, інженерно-фортефікаційний комплес оборонних об'єктів довкола міста Перемишля (тепер Польща), одна з 200 великих фортифікаційних споруд в Європі за часу Першої світової війни. Була третьою за величиною фортецею (після Антверпена і Вердена). Але на відміну від них зазнала аж три облоги (рідкісна річ в історії тодішніх воєн), а також найдовшого періоду блокади у відриві від свого фронту (173 дні). Довше протримались лише французька фортеця Верден та царська фортеця Осовець (203 дні), які однак, ніколи не оборонялись у цілковитому оточенні. Характерне і те, що перемишльську фортецю споружували майже без використання будівельної техніки - земляні і бетонні роботи доводилося виконувати вручну. Це все лягало на плечі простих людей, які мешкали у самому Перемишлю та далеко за його околицями.
Будівництво фортів розпочато 1850 року і закінчено 1875 року, хоча деякі добудови продовжувались аж до початку Першої світової війни.

За докладною історичною інформацією, розташованій у світовій Вікіпедії йдеться про те, що у зв'язку з розбудовою фортеці Перемишль після багатьох років застою стає одним із статегічно-вадивих міст Галичини. У спорудженні важливих інженерно-фортефікаційний комплесів було задіяно тисячі майстрів та робітників. Таким чином збільшилась і чисельність військових формувань, висококваліфікованих технічних працівників cтарших та молодших офіцерів і навіть генералів (у 1910 році було 8524 військових) та працівників цивільної адміністрації. У той час споруджуються казарми, інші оборонно-захисні споруди, які надійно забезпечували Перемишль та його околиці від ворога.

Чисельність населення міста збільшилась із 10140 чоловік в 1860 р. до 54692 у 1910 р. З них у 1910 році було 25455 римо-католиків, 16034 євреїв і 12300 греко-католиків (українців).
У 1914 році зовнішнє кільце фортеці складалося з 15-ти артилерійських фортів під номерами від І до XV, 27 менших фортець для піхоти та 25 окремих для важкої артилерії. Загалом фортеця була поділена на шість частин, кожна з них мала власне керівництво, служби забезпечення, лікарні і т. п. Друга лінія оборони, що відповідала старим оборонним валам, у середині XIX ст. була укріплена новими бетонними фортами (одним з них була велична цитадель на пагорбі Знесіння в Перемишлі). Новиною на ті часи була радіофікація, що давала змогу з'єднатися із зовнішнім світом.
У різні роки перемишльська фортеця стримувала ворога від вогенвих налетів, частково, наполовину, а то і зовсім була зруйнована.

Серйозною перешкодою для ворога були ці споруди і у роки другої світової війни. На превеликий жаль не усі вогневі точки, рівчаки і бетонні перекриття збереглися. Деякі із них було підірвано, а ті, що залишилися, заросли кущами.
Ми зауважили, що уся територія замку добре доглянута. Цікавимося, чиїх рук це справа. Петро Піпка наголосив, що за це, насамперед, дбає місцева влада. На її утриманні знаходиться чимало технічних працівників. Але щороку утримувати таку велику територію, як замок, парки і місця масового відпочинку людей стає все важче. Це пов'язано, насамперед, із економічним станом багатьох європейських країн у тому числі і України.

Друга наша, не менш цікава екскурсійно-пізнавальна зупинка на схилі гірськолижного витяга. Щоправда, покататися на санях чи лижах нам не вдалося. У Перемишлі, як і у Львові – безсніжжя. Біля звисаючих крісел, над землею, побачили якесь устаткування, подібне на бетонозмішувачі. Як виявилося це ніщо інше, як пушки, що покривають лижну трасу штучним снігом. А як? Для цього використовують воду, яку беруть із повноводної річки Сян. Завдяки такому обладнанню вдається «виробити» чимало тон снігу і покрити ним доволі великий крутосхил. Не бракує охочих, здебільшого, туристів з вітерцем покататися на лижах чи санях. Полюбляє таке і Петро Піпка, разом із дітьми він залюбки займається лижним спортом.
Майже у самісінькому підніжжі замкової гори знаходиться архітектурно-історичний ансамбль – Перемишльський міський цвинтар на якому похована відома українська письменниця Уляна Кравченко. Петро Піпка не оминув із нами її могили на якій багато років тому, за кошти української громади споруджено пам'ятник.

– Вчителі та учні нашої школи часто бувають на могилі відомої письменниці, приносять квіти і доглядають за могилою. Наразі триває збір коштів для реставрації меморіального пам'ятника, – поінформував Петро Піпка. Від нього ми почули цікаву розповідь про життя і творчість нашої землячки, яка народилася в містечку Миколаєві, що на Дрогобиччині, де промайнуло її дитинство. Її батько, Юлій Шнайдер, мав монархічні переконання, у вільний від роботи час писав вірші на політичні теми, які друкувалися у «Галицькій зорі». Помер він, коли його доньці минуло десять років.
Розповідь Петра Піпки виявилася настільки цікавою, що нам усім захотілося дізнатися більше про вчительку і поетесу Уляну Кравченко.

Ввечері, коли повернулися до готелю і мали доступ до мережі Інтернет у світовій Вікіпедії про Уляну Кравченко розповідається про те, що початкову освіту майбутня письменниця здобула вдома, у подальшому навчалася у Львівській вчительській семінарії. Після закінчення семінарії Уляна Кравченко отримала посаду вчителя в школі села Бібрка, де вчителювала до 1884 р. В тому ж році була переведена до сусіднього села Стоки, де у недобудованому приміщенні школи пропрацювала кілька місяців, а потім за протекції Івана Франка була переведена до Львова. У Львові вона зазнала звинувачень у прихильності до фонетичного правопису (на противагу офіційному етимологічному), і в популяризації ідей Франка, через що була звільнена з роботи. Деякий час Уляна Кравченко вчителювала в родині поміщика з села Руденки під Львовом. Потім два роки працювала в селі Лужок Долішній на Дрогобиччині, де вийшла заміж за місцевого шкільного вчителя. У 1888-1920 рр. з невеликими перервами працювала в селі Сільці на Дрогобиччині. Уляна Кравченко померла 31 березня 1947 р. у Перемишлі, де й була похована.

Після виходу першої збірки «Prima vera» (1885) поетеса здобула популярність серед читачів. Для творчості Уляни Кравченко характерна щира людяність та спiвчуття до знедолених, тонкий лiризм при зображенні краси природи. У своїх творах вона не раз зверталась до теми призначення поезiї i мiсця поета в життi суспільства.

Творчий доробок поетеси це – шість збірок віршів. У поважні роки життя Уляна Кравченко писала твори для дітей і юнацта. Ці поезії складають її останні чотири збірки. Близько двадцяти п'яти років з 1890 р. поетеса виступала з творами для дітей у журналі «Дзвінок».

alt

Що й казати? Насиченим і наповненим цікавими подорожами був перший день нашого перебування у Перемишлі. Довго не могли вгамуватися діти. Після смачного сніданку ми, як і домовлялися, вирушили до Комплексу українських шкіл №2 у Перемишлі. Повсюди, у кожному класі, світлиці, бібліотеці, просторих каридорах побачили чимало картин відомих українських художників, виробів із дерева, глини, скла. А скільки тут рушників вишитих і подарованих школі українськими майстрами?!

Щиро і привітно зустрічають нас діти, розпитують звідки ми приїхали. Роздаємо їм візитки веб-порталу Малої Академії літератури і журналістики, журналу-газети для школярів «СУЗІР'Я» запрошуємо до участі у Мості Миру, який відбуватиметься у найкращій світлиці – шкільній актовій залі. Тут все сучасне – від великих вікон і дверей, освітлення і мультимедійного обладнання. Всі із великим нетерпінням очікують відкриття Моста Миру. Він розпочався із внесенням до зали прапору України та колективного виконання Гімну України. Дівчата хлібом-сіллю зустрічають директора школи Петра Піпку.

Після вітальних слів Петра Піпки та Василя Тарчинця композицією «Український рушник» розпочинається Міст Миру. У виконанні юних артистів-маліжан прозвучало багато українських пісень. Позитивні емоції залишилося у польських школярів після виконання запальних танців, зокрема, закарпатських. Пролунали також щедрівки, коляди, вінщування напередодні дня святого Миколая, Нового року і Різдва Христового.
Не менш зворушливим був виступ на Мості Миру керівника Бучачцького міськрайонного відділення Малої Академії літератури і журналістики Лілії Павлівни Пендзей, яка виголосила Молитву за Україну та збереження миру у всьому світі. Наприкінці виступу пані Лілія подарувала Петру Піпці виданий у Тернополі фотоальбом «Тарас Шевченко у пам'яті поколінь», який присвячено 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря.

Зі словами щирої подяки і отриманих приємних вражень до учасників Моста Миру і наших нових друзів у Польщі, звернулася директор Ліщаницької загальноосвітньої школи Ольга Василівна Шпуняр. Вона наголосила на тому, що немає нічого більшого й важливішого на світі, як служити дітям, відкривати їм світ незвіданого, прекрасного. Ольга Василівна висловила сподівання, що польські школярі приїдуть до Бучача, побувають в Ліщанцях, здійснять екскурсію історико-архітектурними місцями Тернопільщини, у тому числі завітають і в село Кривче – у підземні сталактітові печери, які приваблюють подорожуючих зі всього світу.

Уявляєте собі? Загальна протяжність розвіданих ходів печер, які називають кришталевими ми, становить 22 км, а електрифікований туристичний маршрут – 2800 метрів! Незвичайну красу печер у Кривче називають підземною перлиною Поділля, а віднедавна вона зарахована до семи чудес України.

Велику зацікавленість виявив до нашої пропозиції директор школи Петро Піпка. І не дивно. За фахом він вчитель географії. Пан Петро добре знається на польському та українському краєзнавстві. І хоча йому доводилося неодноразово бувати на Тернополлі, про кривчецькі печери довідався вперше і прагне зі своїми вихованцями побачити усе наяву.

Буквально кілька хвилин знайшлося вільного часу, аби поспілкувалися із Петром Піпкою. Він погодився на бліц-інтерв'ю.

Насамперед, мене цікавило ось таке:

– Що у Вашій педагогічній роботі є найважчим?

– Буду відвертим. Найважче спостерігати за тим, коли діти з України, закінчивши нашу гімназію, не повертаються на свою Батьківщину, поступають для подальшого навчання у виші, інші заклади Польщі.

– Пане Петре, чи поступають на навчання випускники вашої школи в українські навчальні заклади?

– Таких серед наших учнів є дуже мало. Річ у тому, що досі залишається неузгодженою проблемою відповідність українських дипломів до міжнародного європейського рівня. А тому після закінчення тих чи інших навчальних закладів в Україні її випускникам доводиться підтверджувати здобутий диплом, витрачати чимало часу на додаткове навчання та складання відповідних іспитів, аби отримати статус диплому міжнародного європейського рівня. Саме за таких обставин виникає чимало клопоту.

– А що у Вашій роботі є найлегшим і найприємнішим?

Мій співрозмовник посміхнувся і продовжив:

– Коли після складання іспитів, наші учні повертаються із обласного управління освіти із високими результатами. Особисто для мене це і є найщасливіша мить.

Визначною подією для шістнадцяти юних учасників Моста Миру та їхніх керівників-наставників була урочиста посвята у маліжани, яку я вдруге проводив на польській землі. Кожне вручення членського посвідчення, бейджика і членського значка МАЛіЖ відбувалося під гучні оплески школярів школи імені Маркіяна Шашкевича.

Щохвилини перебуваючи у Перемишлі кожен із нас відкривав для себе багато цікавинок. Хтось фотографувався, тримаючи за руку, бравого вояка Швейка на центральній площі біля міської ратуші. Інші позували біля скульптури карпатського бурого ведмедя і не здогадувалися, що клишоногий є символом Герба Перемишля. А край, в якому ми перебували, є Підкарпатським, бо і воєводство має таку ж назву. Насправді невелике місто Перемишль над річкою Сян є європейською туристичною мекою. На вузеньких міських вуличках, особливо в центрі, можна почути розмову багатьма мовами світу, здебільшого українською. Тут дуже привітні містяни, особливо якщо ви звернетеся до них польською мовою і не біда у тому, що часом ваші вислови можуть бути просто кумедними. Важливо, що вас зрозуміють і залюбки допоможуть.

Без жодних проблем, навіть не користуючись міським транспортом, бо він тут є доволі дорогим для українських туристів, у будь-який куточок міста можна дістатися пішки. В цьому я вже вкотре переконувався, коли неодноразово із центра міста йшов до молодіжного готелю, що знаходиться на вулиці Левелела.

alt

Найбільш насиченим був для нас завершальний день перебування у Перемишлі. Напевне тому, що у Кафедральному соборі ми були більше, ніж планувалось. Вузенькими сходами сивої давнини разом із органістом цього костелу Янушем Свежинським, обережно, по двоє-четверо осіб піднімаємося до органу, який здається розташований під самим небом. Повільно, підбираючи зрозумілі слова, наш гід починає захоплюючу розповідь про орган. Виявляється, що головною складовою частиною цього прекрасного музичного інструменту є звичайнісінький ковальський міх, який заповнюється повітрям і нагадує великі легені. Колись повітря наповнювалося у шкіряний міх механічним способом. Двоє, а навіть і четверо силачів за допомогою подібних на сучасні, ножні насоси, закачували повітря. Нині потреби у цьому немає – повітря'я накачують електронасоси, буквально за кілька хвилин. Ми мали можливість у цьому переконатися.

Уважно слухаємо розповідь про орган професійного музиканта Януша Свежинського, який десятки років грає на цьому складному музичному інструменті, супроводжує музикою молитви, літургії, великі церковні свята. Цікавимося у Януша де і коли навчився такому складному мистецтву. Відповідає жартома:

– Так, трохи умію, але не настільки як ви володієте ком'ютером, планшетом чи мобільним телефоном. У мене тут свій комп'ютер, насамперед дуже багато треба тримати у голові. Практично на органі є майже усі інструменти. Звук, який ви чуєте завдяки спеціальним пищалкам, причому, вони всі різні, як від довжини, так і матеріалів із яких виготовлені. Януш показує середню цинкову пищалку, яка використовується для звучання флейти. Пропонує подути в неї. Я за цікавості захотів це зробити. І знаєте, гарно вийшло, задудів на ній верховинську коломийку, яка викликала чимало оплесків у моїх юних і дорослих шанувальників музики. Під музичний супровід перемишльського органіста ми навіть виконали декілька колядок-щедрівок. Розчулений дитячим співом Янош запропонував нам послухати у його виконанні всесвітньовідому мелодію Аве Марія великого австрійського композитора Франца Петера Шуберта.

– А чи знаєте ви, яка найменша пищалка, – запитує Януш і не дочекавшись відповіді продовжує, – вона має товщину звичайнісінької кульки шарикової ручки, довжиною біля трьох сірникових коробок і видає звук, який ледь чути. Є в органі масивні і доволі великі у довжині пищалки – одинадцять метрів і більше.

"Нічого собі!" - Майже усі дружньо вигукнули ми. Після такої розповіді наші знання про орган збільшилися. Хтось із наших маленьких мандрівників поцікавився:

– Скільки коштує орган?

– Це просто фантастичні кошти, за які можна спорудити чимало багатоповерхівок, придбати довжелезну колону легкових автівок і багато чого, – пояснює Януш і продовжує, – в Польщі і деяких країнах виготовляють і зараз органи, але далеко не такі, які були колись. Все зараз осучаснюється – класичні музичні інструменти замінюються на електронні. Але я твердо вірю, що музиканти-органісти не залишаться без роботи.

І хоча у кафедральному костелі ми знаходилися більше двох годин, ніхто, окрім супроводжуючого Петра Піпки не помітив цього. На нас чекала нова зустріч – у польській початковій школі до якої від костелу, як кажуть, рукою подати. Біля центрального входу до школи нас зустріла директор пані Беата, яка дуже зраділа тому, що вперше у її школі із миротворчою концертно-художньою програмою виступатимуть діти.

altalt

У спортивній залі зібралися учні майже всієї школи. На обличчях – радість, веселі усмішки в очікуванні передноворічного дива. Так і сталося справжнє мистецьке диво виступ за виступом показували учасники Моста Миру Ліщаницької школи. Зустрічали хлібом-сіллю директора школи пані Беату, даруючи усім вчителям і школярам незабутні українські мелодії про рушник, широкі поля і Україну. Шквал оплесків викликала пісня «Гей, соколи» у виконанні польською і українською мовами. Зачарували польських школярів і народні та сучасні українські танці, колективні колядки-щедрівки. І, звичайно, фотографування на пам'ять, зворушливі проводи, міцне потискання рук, привітні жести з надією на нову зустріч як на братській польській землі, так і на українській. Прощаючись зі своїми новими друзями, ми не говорили їм до побачення, а казали – до нових зустрічей. Так було легше на серці переживати хвилюючі миті урочистих проводів. Вкотре переконувались у тому, що у нас немає жодних мовних чи національних перешкод. Усі ми були єдині у тому, що маємо зберегти мир у всьому світі. Це і було найголовнішим лейтмотивом усіх учасників Моста миру «Діти усього світу за мир».

З першими сутінками і яскравими різнобарвними вогнями, якими світилися вулиці, ми з гарним настроєм покидали гостинне польське місто Перемишль про яке у нас на все життя залишилися приємні спогади і багато вражень, які ще довго будуть приємно тривожити наші серця. Віриться у те, що ми знову і знову поветратимось до своїх нових польських друзів.

Василь ТАРЧИНЕЦЬ,
ректор Малої Академії літератури і журналістики.

Ініціатори та організатори Моста Миру висловлюють слова щирої подяки за сприяння і допомогу у проведенні цього заходу.
Директору Департаменту освіти і науки Тернопільської ОДА – Крупі Любомиру Левковичу;
Начальнику відділу освіти Бучацької РДА – Руднику Оресту Павловичу;
Голові спостережної ради «Бучачагрохлібпром» - Гадзу Петру Івановичу;
Депутату Верховної Ради – Люшняку Миколі Володимировичу;
Голові районної ради Бучацької РДА - Григоришину Василю Михайловичу;
Голові Бучацької РДА - Вонсяку Василю Богдановичу;
Начальнику відділу технічного нагляду управління ДАІ - Володимиру Підлісному;
Приватному підприємцю Бучацького ПП "Іскра" - Бабалі Василю Васильовичу:
Депутату районної ради Бучацької РДА - Горбатюку Володимиру Богдановичу;

Ф о т о р е п о р т а ж

Інформація для допитливих. Вона розташована на одному із стендів Форту у Перемишлі.

alt























Розповідь про Міст Миру читають у Польщі

Ось рядки із електронного листа директора Комплексу українських шкіл №2 ім.Маркіяна Шашкевича
в Перемишлі Петра Піпки:

alt"Witaju sedeczno. Proczytaw ja Waszu statiu choczu Wam podiakuwaty za zmistwnyj opys pojizdky. Dumaju szczo dla ditej ce buła cikawa pojizdka. Statiu pomistymo na storincci Szaszkewycziwki oczewydno oskilky Wy ne proty.

Pozdrawiam Piotr Pipka

Dyrektor Zespołu Szkół Ogólnokształcących Nr 2
im. Markiana Szaszkewicza.

Ліщанці - щедра на таланти сторона
Автор Любов Боднарчук, Париж
29 грудня 2014

alt

Любов БОДНАРЧУК - Президент Франко-Української Асоціації «АРТ культура і креативність», керівник департаменту зв'язків з Європейськими країнами та Паризького відділення МАЛіЖ, член Національної спілки журналістів України, Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії «Кредо Франка», член Міжнародної спілки журналістів у Франції.

«Мені завжди хотілося, щоб талановиті діти села Ліщанець були побачені і почуті не тільки в районі чи в області, а й за їх межами і навіть більше, за межами України. І врешті-решт це вдалося.
Нещодавно мої юні земляки взяли участь у Мості Миру «Діти усього світу за мир», який відбувся у польському місті Перемишлі 15-17 грудня ц.р.»
Любов Боднарчук

Маленьке, природньо – затишне село Ліщанці на Бучаччині, що в Тернопільській області, завжди славилося талановитими і працьовитими людьми. Краса навколишньої природи, музика і духовність надзвичайно надихають людей мого краю. Моя бабця Марія, незважаючи на свій поважний вік, і по-сьогодні знає багато народних пісень і молитов, з молодості захоплювалася вишиванням і вирощуванням квітів та має особливий потяг до всього красивого і гармонійного. Саме вона привила мені і сестрам любов до пісні і до творчості, навчила від душі молитися і вірити в себе. І так було, і є в багатьох родинах в селі. Люди завжди поєднують працю з піснею, вміють веселитися і забавлятися на свята та ходять в церкву. Село достатньо розбудоване, що свідчить про дбайливих господарів і добрих господинь. Незважаючи на важку ситуацію в країні і відповідні труднощі та негаразди, люди, що проживають в селі, стараються не падати духом, вірять в майбутнє України і в свої сили.

Надзвичайна роль у такому світотворенні села належить, звичайно, Ліщанецькій школі, яка була і, вірю, залишиться тим місцем для місцевих жителів, де формуватимуться майбутні особистості, цілеспрямовані і сильні громадяни та патріоти свого краю. Для мене вона представляється з дитинства окремою країною з видатними вчителями, людьми, на яких мені завжди хотілося рівнятися. З надзвичайним трепетом і повагою нестиму в пам'яті по-житті повчання мого класного керівника, покійного М.В. Хортюка, любов до українського слова Г.М. Сенів, математичну аналітику покійного П.С. Улана, та інших, не менш заслужених і поважних педагогів.

Незважаючи на те, що вже майже десять років проживаю за межами України, мої діти мали можливість відвідувати Ліщанецьку загальноосвітню школу І-ІІ ступенів і також згадують її з теплотою та з найкращої сторони. І навіть в порівнянні з паризьким школами, коледжами та інститутами, в яких вони продовжували навчання, стверджують, що саме в школі рідного села у них було справжнє дитинство, друзі і помічники-вчителі. Тому я надзвичайно вдячна за це всьому педколективу Ліщанецької школи. Особливо, керівнику танцювального гуртка Т.Я. Шургот, яка розвивала творчі задатки моїх дітей і надихала їх. Вже у Франції моєю дочкою Наталею було випущено дві поетичні збірки поезій «На крилах юності» та «Весна моєї мрії», а також записано в музстудії авторський проект з десяти пісень «Мелодія серця». На сьогоднішній день Наталя входить в оргкомітет Спілки Українських студентів у Франції і являється віце-президентом Франко-Української Асоціації «АРТ культура і креативність».

Мені завжди хотілося, щоб талановиті діти села Ліщанець були побачені і почуті не тільки в районі чи в області, а й за їх межами і навіть більше, за межами України. І врешті-решт це вдалося. Такою можливістю для ліщанецьких учнів стала співпраця за моєю рекомендацією з Міжнародною Громадською Організацією «Мала Академія Літератури і Журналістики». Справа в тому, що в Парижі вже п'ятий рік поспіль успішно функціонує відділення МГО МАЛІЖ, відкрите за сприяння ректора академії, заслуженого журналіста України, письменника Василя Тарчинця, людини, що віддає своє серце дитячій творчості і надзвичайно любить Україну. Унікальна можливість для українських діток, що проживають за межами України, розвивати і вдосконалювати своє рідне слово, бути причетними до українських культурних проектів, демонструвати свою творчість і ділитися нею з друзями в Україні і в світі. Пропозиція відкрити відділення МГО МАЛіЖ в Ліщанецькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів була озвучена мною ще два з половиною роки тому і я рада, що цьогоріч підписанню угоду про співпрацю посприяли голова районного відділення МАЛіЖ Лілія Пендзей та керівник танцювального гуртка школи с. Ліщанець Тетяна Шургот, що дало можливість творчим ліщанецьким дітям прийняти участь в Міжнародному літературно-мистецькому Фестивалі «Рекітське сузір'я» на Закарпатті та в Міжнародному мості миру «Діти за мир в усьому світі» в польському місті Перемишлі. І я переконана, що на цьому звершення творчого дитячого колективу школи не зупиняться, а будуть продовжені та розвиватимуться в кращих традиціях МГО МАЛіЖ.

Бажаю усім дітям та педколективу Ліщанецького ЗОШ І-ІІ ступенів і надалі зберігати в знаменні школи розвиток українських традицій, талантів і виховання гідних громадян села та України. Нехай розумне, добре і вічне буде донесено до кожного дитячого серця. Батькам бажаю підтримки творчості своїх дітей. Діти - це продовження нас самих і реалізація всіх планів і задумів, які ми, можливо, не встигли реалізувати в собі. Тому будьте для них гарним прикладом і опорою. Сійте любов, і любов проросте та дасть плоди у вигляді взаєморозуміння і взаємодопомоги, братства та єдності в громаді села Ліщанці.

З повагою до всіх і найкращими побажаннями з нагоди Новорічних та Різдв'яних свят,
ваша землячка, Любов Боднарчук.