Закордонні зустрічі: Україна-Польща
Автор Василь Тарчинець, Львів-Польща
02 лютого 2015

МОСТОМ МИРУ – ДО ПЕРЕМИШЛЯ (Польща)
Подолавши сотні кілометрів від села Ліщанці, Бучацького району, що на Тернопільщині, учасники Моста Миру національної, творчої і духовної єдності «Діти усього світу за мир!» 15-17 грудня побували у польському місті Перемишлі.
Для помешкання керівники делегації Лілія Пендзей та Тетяна Шургот, замовили місця у молодіжному туристичному готелі, що знаходиться на вулиці Левелела, зовсім близенько від міського архіву. Ледь встигли розвантажити свої валізи із автобуса і розташувати їх в одній із кімнат, як черговий адміністратор готелю пояснив, що нам слід поспішати, бо рівно за п'ятнадцять хвилин цей готелик зачиняється. Тут такий порядок – рівно о 10 годині усі поселенці мають залишити тимчасову обитель, повернутися назад можуть лише о 17-й годині.
Добре, що додзвонилися до керівника відділення нашої Академії у Польщі, директора комплексу українських шкіл №2 імені Маркіяна Шашкевича Петра Піпки. Буквально за кілька хвилин ми зустрілися із цією чудовою людиною, великим другом маліжан, який не дав нам марно згаяти дорогоцінного часу. Знову сідаємо у комфортабельний туристичний автобус, який керівництво нашої делегації на чолі із директором Ліщаницької загальноосвітньої школи Ольгою Василівною Шпуняр, замовило у тернопільського перевізника.

І ось, уже вузенькими вуличками, ледь протискуючись між великими і малими автівками, їдемо у найживописніший куточок і найвищу точку Перемишля. На великому пагорбі над містом Перемишлем височіє телевізійна вежа і величезний Хрест із розіп'яттям на ньому нашого Спасителя. Цей Хрест, як пояснив нам Петро Піпка, споруджено на кошти місцевої громади. Коли ми дружно піднялись на цю вершину, побачили величну панораму міста, яке було у нас немов на долоні. Краса така, що й описати годі. Любуємося усім і бачимо, що тут ніхто не кидає під ноги сміття, а якщо таке трапляється, кривдники платять штраф. Нам повезло із гідом – Петро Піпка за фахом вчитель географії, чудовий краєзнавець. Разом із ним ми здійснили насправді захоплюючу екскурсію у минуле – оглянули військові оборонні споруди, які було облаштовано на початку першої світової війни.
Фортеця Перемишль - потужний військовий, інженерно-фортефікаційний комплес оборонних об'єктів довкола міста Перемишля (тепер Польща), одна з 200 великих фортифікаційних споруд в Європі за часу Першої світової війни. Була третьою за величиною фортецею (після Антверпена і Вердена). Але на відміну від них зазнала аж три облоги (рідкісна річ в історії тодішніх воєн), а також найдовшого періоду блокади у відриві від свого фронту (173 дні). Довше протримались лише французька фортеця Верден та царська фортеця Осовець (203 дні), які однак, ніколи не оборонялись у цілковитому оточенні. Характерне і те, що перемишльську фортецю споружували майже без використання будівельної техніки - земляні і бетонні роботи доводилося виконувати вручну. Це все лягало на плечі простих людей, які мешкали у самому Перемишлю та далеко за його околицями.
Будівництво фортів розпочато 1850 року і закінчено 1875 року, хоча деякі добудови продовжувались аж до початку Першої світової війни.

За докладною історичною інформацією, розташованій у світовій Вікіпедії йдеться про те, що у зв'язку з розбудовою фортеці Перемишль після багатьох років застою стає одним із статегічно-вадивих міст Галичини. У спорудженні важливих інженерно-фортефікаційний комплесів було задіяно тисячі майстрів та робітників. Таким чином збільшилась і чисельність військових формувань, висококваліфікованих технічних працівників cтарших та молодших офіцерів і навіть генералів (у 1910 році було 8524 військових) та працівників цивільної адміністрації. У той час споруджуються казарми, інші оборонно-захисні споруди, які надійно забезпечували Перемишль та його околиці від ворога.

Чисельність населення міста збільшилась із 10140 чоловік в 1860 р. до 54692 у 1910 р. З них у 1910 році було 25455 римо-католиків, 16034 євреїв і 12300 греко-католиків (українців).
У 1914 році зовнішнє кільце фортеці складалося з 15-ти артилерійських фортів під номерами від І до XV, 27 менших фортець для піхоти та 25 окремих для важкої артилерії. Загалом фортеця була поділена на шість частин, кожна з них мала власне керівництво, служби забезпечення, лікарні і т. п. Друга лінія оборони, що відповідала старим оборонним валам, у середині XIX ст. була укріплена новими бетонними фортами (одним з них була велична цитадель на пагорбі Знесіння в Перемишлі). Новиною на ті часи була радіофікація, що давала змогу з'єднатися із зовнішнім світом.
У різні роки перемишльська фортеця стримувала ворога від вогенвих налетів, частково, наполовину, а то і зовсім була зруйнована.

Серйозною перешкодою для ворога були ці споруди і у роки другої світової війни. На превеликий жаль не усі вогневі точки, рівчаки і бетонні перекриття збереглися. Деякі із них було підірвано, а ті, що залишилися, заросли кущами.
Ми зауважили, що уся територія замку добре доглянута. Цікавимося, чиїх рук це справа. Петро Піпка наголосив, що за це, насамперед, дбає місцева влада. На її утриманні знаходиться чимало технічних працівників. Але щороку утримувати таку велику територію, як замок, парки і місця масового відпочинку людей стає все важче. Це пов'язано, насамперед, із економічним станом багатьох європейських країн у тому числі і України.

Друга наша, не менш цікава екскурсійно-пізнавальна зупинка на схилі гірськолижного витяга. Щоправда, покататися на санях чи лижах нам не вдалося. У Перемишлі, як і у Львові – безсніжжя. Біля звисаючих крісел, над землею, побачили якесь устаткування, подібне на бетонозмішувачі. Як виявилося це ніщо інше, як пушки, що покривають лижну трасу штучним снігом. А як? Для цього використовують воду, яку беруть із повноводної річки Сян. Завдяки такому обладнанню вдається «виробити» чимало тон снігу і покрити ним доволі великий крутосхил. Не бракує охочих, здебільшого, туристів з вітерцем покататися на лижах чи санях. Полюбляє таке і Петро Піпка, разом із дітьми він залюбки займається лижним спортом.
Майже у самісінькому підніжжі замкової гори знаходиться архітектурно-історичний ансамбль – Перемишльський міський цвинтар на якому похована відома українська письменниця Уляна Кравченко. Петро Піпка не оминув із нами її могили на якій багато років тому, за кошти української громади споруджено пам'ятник.

– Вчителі та учні нашої школи часто бувають на могилі відомої письменниці, приносять квіти і доглядають за могилою. Наразі триває збір коштів для реставрації меморіального пам'ятника, – поінформував Петро Піпка. Від нього ми почули цікаву розповідь про життя і творчість нашої землячки, яка народилася в містечку Миколаєві, що на Дрогобиччині, де промайнуло її дитинство. Її батько, Юлій Шнайдер, мав монархічні переконання, у вільний від роботи час писав вірші на політичні теми, які друкувалися у «Галицькій зорі». Помер він, коли його доньці минуло десять років.
Розповідь Петра Піпки виявилася настільки цікавою, що нам усім захотілося дізнатися більше про вчительку і поетесу Уляну Кравченко.

Ввечері, коли повернулися до готелю і мали доступ до мережі Інтернет у світовій Вікіпедії про Уляну Кравченко розповідається про те, що початкову освіту майбутня письменниця здобула вдома, у подальшому навчалася у Львівській вчительській семінарії. Після закінчення семінарії Уляна Кравченко отримала посаду вчителя в школі села Бібрка, де вчителювала до 1884 р. В тому ж році була переведена до сусіднього села Стоки, де у недобудованому приміщенні школи пропрацювала кілька місяців, а потім за протекції Івана Франка була переведена до Львова. У Львові вона зазнала звинувачень у прихильності до фонетичного правопису (на противагу офіційному етимологічному), і в популяризації ідей Франка, через що була звільнена з роботи. Деякий час Уляна Кравченко вчителювала в родині поміщика з села Руденки під Львовом. Потім два роки працювала в селі Лужок Долішній на Дрогобиччині, де вийшла заміж за місцевого шкільного вчителя. У 1888-1920 рр. з невеликими перервами працювала в селі Сільці на Дрогобиччині. Уляна Кравченко померла 31 березня 1947 р. у Перемишлі, де й була похована.

Після виходу першої збірки «Prima vera» (1885) поетеса здобула популярність серед читачів. Для творчості Уляни Кравченко характерна щира людяність та спiвчуття до знедолених, тонкий лiризм при зображенні краси природи. У своїх творах вона не раз зверталась до теми призначення поезiї i мiсця поета в життi суспільства.

Творчий доробок поетеси це – шість збірок віршів. У поважні роки життя Уляна Кравченко писала твори для дітей і юнацта. Ці поезії складають її останні чотири збірки. Близько двадцяти п'яти років з 1890 р. поетеса виступала з творами для дітей у журналі «Дзвінок».

alt

Що й казати? Насиченим і наповненим цікавими подорожами був перший день нашого перебування у Перемишлі. Довго не могли вгамуватися діти. Після смачного сніданку ми, як і домовлялися, вирушили до Комплексу українських шкіл №2 у Перемишлі. Повсюди, у кожному класі, світлиці, бібліотеці, просторих каридорах побачили чимало картин відомих українських художників, виробів із дерева, глини, скла. А скільки тут рушників вишитих і подарованих школі українськими майстрами?!

Щиро і привітно зустрічають нас діти, розпитують звідки ми приїхали. Роздаємо їм візитки веб-порталу Малої Академії літератури і журналістики, журналу-газети для школярів «СУЗІР'Я» запрошуємо до участі у Мості Миру, який відбуватиметься у найкращій світлиці – шкільній актовій залі. Тут все сучасне – від великих вікон і дверей, освітлення і мультимедійного обладнання. Всі із великим нетерпінням очікують відкриття Моста Миру. Він розпочався із внесенням до зали прапору України та колективного виконання Гімну України. Дівчата хлібом-сіллю зустрічають директора школи Петра Піпку.

Після вітальних слів Петра Піпки та Василя Тарчинця композицією «Український рушник» розпочинається Міст Миру. У виконанні юних артистів-маліжан прозвучало багато українських пісень. Позитивні емоції залишилося у польських школярів після виконання запальних танців, зокрема, закарпатських. Пролунали також щедрівки, коляди, вінщування напередодні дня святого Миколая, Нового року і Різдва Христового.
Не менш зворушливим був виступ на Мості Миру керівника Бучачцького міськрайонного відділення Малої Академії літератури і журналістики Лілії Павлівни Пендзей, яка виголосила Молитву за Україну та збереження миру у всьому світі. Наприкінці виступу пані Лілія подарувала Петру Піпці виданий у Тернополі фотоальбом «Тарас Шевченко у пам'яті поколінь», який присвячено 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря.

Зі словами щирої подяки і отриманих приємних вражень до учасників Моста Миру і наших нових друзів у Польщі, звернулася директор Ліщаницької загальноосвітньої школи Ольга Василівна Шпуняр. Вона наголосила на тому, що немає нічого більшого й важливішого на світі, як служити дітям, відкривати їм світ незвіданого, прекрасного. Ольга Василівна висловила сподівання, що польські школярі приїдуть до Бучача, побувають в Ліщанцях, здійснять екскурсію історико-архітектурними місцями Тернопільщини, у тому числі завітають і в село Кривче – у підземні сталактітові печери, які приваблюють подорожуючих зі всього світу.

Уявляєте собі? Загальна протяжність розвіданих ходів печер, які називають кришталевими ми, становить 22 км, а електрифікований туристичний маршрут – 2800 метрів! Незвичайну красу печер у Кривче називають підземною перлиною Поділля, а віднедавна вона зарахована до семи чудес України.

Велику зацікавленість виявив до нашої пропозиції директор школи Петро Піпка. І не дивно. За фахом він вчитель географії. Пан Петро добре знається на польському та українському краєзнавстві. І хоча йому доводилося неодноразово бувати на Тернополлі, про кривчецькі печери довідався вперше і прагне зі своїми вихованцями побачити усе наяву.

Буквально кілька хвилин знайшлося вільного часу, аби поспілкувалися із Петром Піпкою. Він погодився на бліц-інтерв'ю.

Насамперед, мене цікавило ось таке:

– Що у Вашій педагогічній роботі є найважчим?

– Буду відвертим. Найважче спостерігати за тим, коли діти з України, закінчивши нашу гімназію, не повертаються на свою Батьківщину, поступають для подальшого навчання у виші, інші заклади Польщі.

– Пане Петре, чи поступають на навчання випускники вашої школи в українські навчальні заклади?

– Таких серед наших учнів є дуже мало. Річ у тому, що досі залишається неузгодженою проблемою відповідність українських дипломів до міжнародного європейського рівня. А тому після закінчення тих чи інших навчальних закладів в Україні її випускникам доводиться підтверджувати здобутий диплом, витрачати чимало часу на додаткове навчання та складання відповідних іспитів, аби отримати статус диплому міжнародного європейського рівня. Саме за таких обставин виникає чимало клопоту.

– А що у Вашій роботі є найлегшим і найприємнішим?

Мій співрозмовник посміхнувся і продовжив:

– Коли після складання іспитів, наші учні повертаються із обласного управління освіти із високими результатами. Особисто для мене це і є найщасливіша мить.

Визначною подією для шістнадцяти юних учасників Моста Миру та їхніх керівників-наставників була урочиста посвята у маліжани, яку я вдруге проводив на польській землі. Кожне вручення членського посвідчення, бейджика і членського значка МАЛіЖ відбувалося під гучні оплески школярів школи імені Маркіяна Шашкевича.

Щохвилини перебуваючи у Перемишлі кожен із нас відкривав для себе багато цікавинок. Хтось фотографувався, тримаючи за руку, бравого вояка Швейка на центральній площі біля міської ратуші. Інші позували біля скульптури карпатського бурого ведмедя і не здогадувалися, що клишоногий є символом Герба Перемишля. А край, в якому ми перебували, є Підкарпатським, бо і воєводство має таку ж назву. Насправді невелике місто Перемишль над річкою Сян є європейською туристичною мекою. На вузеньких міських вуличках, особливо в центрі, можна почути розмову багатьма мовами світу, здебільшого українською. Тут дуже привітні містяни, особливо якщо ви звернетеся до них польською мовою і не біда у тому, що часом ваші вислови можуть бути просто кумедними. Важливо, що вас зрозуміють і залюбки допоможуть.

Без жодних проблем, навіть не користуючись міським транспортом, бо він тут є доволі дорогим для українських туристів, у будь-який куточок міста можна дістатися пішки. В цьому я вже вкотре переконувався, коли неодноразово із центра міста йшов до молодіжного готелю, що знаходиться на вулиці Левелела.

alt

Найбільш насиченим був для нас завершальний день перебування у Перемишлі. Напевне тому, що у Кафедральному соборі ми були більше, ніж планувалось. Вузенькими сходами сивої давнини разом із органістом цього костелу Янушем Свежинським, обережно, по двоє-четверо осіб піднімаємося до органу, який здається розташований під самим небом. Повільно, підбираючи зрозумілі слова, наш гід починає захоплюючу розповідь про орган. Виявляється, що головною складовою частиною цього прекрасного музичного інструменту є звичайнісінький ковальський міх, який заповнюється повітрям і нагадує великі легені. Колись повітря наповнювалося у шкіряний міх механічним способом. Двоє, а навіть і четверо силачів за допомогою подібних на сучасні, ножні насоси, закачували повітря. Нині потреби у цьому немає – повітря'я накачують електронасоси, буквально за кілька хвилин. Ми мали можливість у цьому переконатися.

Уважно слухаємо розповідь про орган професійного музиканта Януша Свежинського, який десятки років грає на цьому складному музичному інструменті, супроводжує музикою молитви, літургії, великі церковні свята. Цікавимося у Януша де і коли навчився такому складному мистецтву. Відповідає жартома:

– Так, трохи умію, але не настільки як ви володієте ком'ютером, планшетом чи мобільним телефоном. У мене тут свій комп'ютер, насамперед дуже багато треба тримати у голові. Практично на органі є майже усі інструменти. Звук, який ви чуєте завдяки спеціальним пищалкам, причому, вони всі різні, як від довжини, так і матеріалів із яких виготовлені. Януш показує середню цинкову пищалку, яка використовується для звучання флейти. Пропонує подути в неї. Я за цікавості захотів це зробити. І знаєте, гарно вийшло, задудів на ній верховинську коломийку, яка викликала чимало оплесків у моїх юних і дорослих шанувальників музики. Під музичний супровід перемишльського органіста ми навіть виконали декілька колядок-щедрівок. Розчулений дитячим співом Янош запропонував нам послухати у його виконанні всесвітньовідому мелодію Аве Марія великого австрійського композитора Франца Петера Шуберта.

– А чи знаєте ви, яка найменша пищалка, – запитує Януш і не дочекавшись відповіді продовжує, – вона має товщину звичайнісінької кульки шарикової ручки, довжиною біля трьох сірникових коробок і видає звук, який ледь чути. Є в органі масивні і доволі великі у довжині пищалки – одинадцять метрів і більше.

"Нічого собі!" - Майже усі дружньо вигукнули ми. Після такої розповіді наші знання про орган збільшилися. Хтось із наших маленьких мандрівників поцікавився:

– Скільки коштує орган?

– Це просто фантастичні кошти, за які можна спорудити чимало багатоповерхівок, придбати довжелезну колону легкових автівок і багато чого, – пояснює Януш і продовжує, – в Польщі і деяких країнах виготовляють і зараз органи, але далеко не такі, які були колись. Все зараз осучаснюється – класичні музичні інструменти замінюються на електронні. Але я твердо вірю, що музиканти-органісти не залишаться без роботи.

І хоча у кафедральному костелі ми знаходилися більше двох годин, ніхто, окрім супроводжуючого Петра Піпки не помітив цього. На нас чекала нова зустріч – у польській початковій школі до якої від костелу, як кажуть, рукою подати. Біля центрального входу до школи нас зустріла директор пані Беата, яка дуже зраділа тому, що вперше у її школі із миротворчою концертно-художньою програмою виступатимуть діти.

altalt

У спортивній залі зібралися учні майже всієї школи. На обличчях – радість, веселі усмішки в очікуванні передноворічного дива. Так і сталося справжнє мистецьке диво виступ за виступом показували учасники Моста Миру Ліщаницької школи. Зустрічали хлібом-сіллю директора школи пані Беату, даруючи усім вчителям і школярам незабутні українські мелодії про рушник, широкі поля і Україну. Шквал оплесків викликала пісня «Гей, соколи» у виконанні польською і українською мовами. Зачарували польських школярів і народні та сучасні українські танці, колективні колядки-щедрівки. І, звичайно, фотографування на пам'ять, зворушливі проводи, міцне потискання рук, привітні жести з надією на нову зустріч як на братській польській землі, так і на українській. Прощаючись зі своїми новими друзями, ми не говорили їм до побачення, а казали – до нових зустрічей. Так було легше на серці переживати хвилюючі миті урочистих проводів. Вкотре переконувались у тому, що у нас немає жодних мовних чи національних перешкод. Усі ми були єдині у тому, що маємо зберегти мир у всьому світі. Це і було найголовнішим лейтмотивом усіх учасників Моста миру «Діти усього світу за мир».

З першими сутінками і яскравими різнобарвними вогнями, якими світилися вулиці, ми з гарним настроєм покидали гостинне польське місто Перемишль про яке у нас на все життя залишилися приємні спогади і багато вражень, які ще довго будуть приємно тривожити наші серця. Віриться у те, що ми знову і знову поветратимось до своїх нових польських друзів.

Василь ТАРЧИНЕЦЬ,
ректор Малої Академії літератури і журналістики.

Ініціатори та організатори Моста Миру висловлюють слова щирої подяки за сприяння і допомогу у проведенні цього заходу.
Директору Департаменту освіти і науки Тернопільської ОДА – Крупі Любомиру Левковичу;
Начальнику відділу освіти Бучацької РДА – Руднику Оресту Павловичу;
Голові спостережної ради «Бучачагрохлібпром» - Гадзу Петру Івановичу;
Депутату Верховної Ради – Люшняку Миколі Володимировичу;
Голові районної ради Бучацької РДА - Григоришину Василю Михайловичу;
Голові Бучацької РДА - Вонсяку Василю Богдановичу;
Начальнику відділу технічного нагляду управління ДАІ - Володимиру Підлісному;
Приватному підприємцю Бучацького ПП "Іскра" - Бабалі Василю Васильовичу:
Депутату районної ради Бучацької РДА - Горбатюку Володимиру Богдановичу;

Ф о т о р е п о р т а ж

Інформація для допитливих. Вона розташована на одному із стендів Форту у Перемишлі.

alt























Розповідь про Міст Миру читають у Польщі

Ось рядки із електронного листа директора Комплексу українських шкіл №2 ім.Маркіяна Шашкевича
в Перемишлі Петра Піпки:

alt"Witaju sedeczno. Proczytaw ja Waszu statiu choczu Wam podiakuwaty za zmistwnyj opys pojizdky. Dumaju szczo dla ditej ce buła cikawa pojizdka. Statiu pomistymo na storincci Szaszkewycziwki oczewydno oskilky Wy ne proty.

Pozdrawiam Piotr Pipka

Dyrektor Zespołu Szkół Ogólnokształcących Nr 2
im. Markiana Szaszkewicza.